Носсрат Пезешкіан”Всі прагнуть на небо, але ніхто не хоче помирати”

poletВсі прагнуть на небо, але ніхто не хоче помирати – Н. Пезешкіан

Моє уявлення про свою смерть полягає: в позитивному ставленні до власної смерті і до втрати з крос-культурної точки зору
(остання стаття)

Переклад на укр. мову Волкова Вікторія м. Ужгород

Важливою мотивацією для виникнення “Позитивної психотерапії” може бути те, що я перебуваю у крос-культурній ситуації. Будучи персійцем (іранцем), я вже з 1954 року проживаю в Європі. В цій ситуації я став звертати увагу на те, що різні форми поведінки, звички та уявлення в обох культурах оцінюються по-різному. Цей досвід я міг здобути вже під час мого дитинства в Тегерані. Він стосується упередженостей, в основному релігійного характеру, за якими я детально міг спостерігати.

Як бахаї, ми перебували в постійній напрузі серед наших ісламських, християнських та єврейських однокласників та вчителів. Це наштовхнуло мене на роздуми про відносини між релігіями та про відносини людей між собою. Я ознайомився з родинами своїх однокласників та навчився розуміти їхню поведінку, виходячи з їхнього світогляду та сімейних традицій. Пізніше, я став свідком подібних конфронтацій, коли під час мого навчання на лікаря, я відчув якими напруженими були відносини між психіатрами, неврологами і психотерапевтами чи психоаналітиками та з якою запеклістю розходяться погляди психіатрів та психоаналітиків.

Я зайнявся вивченням змісту таких напружених стосунків та тим, що приховано за ними. Особливо важливим був для мене досвід того, що існують інші сімейні форми та організації, окрім тих, які я бачив в моєму дитинстві та юнацтві. Родина, в якій я виріс, включала в себе не тільки моїх батьків, братів та сестер, але й велику кількість родичів та інших членів сім’ї, з якими ми мали тісний сімейний зв’язок. Я пережив тут почуття належності до групи, взаємодопомоги та безпеки, але в той же час і почуття залежності та обмеженості. Типова європейська родина, яка в значній мірі опирається на свою незалежність, виявилася для мене доповненням до східної системи з усіма її перевагами та недоліками. Організація сім’ї була для мене головною точкою перемикання, залежно від якої, здібності та можливості людини були розвинені чи придушені. Сім’я в цьому сенсі здійснює вплив на вибір партнера, вибір професії, стосунки з іншими людьми та на відношення до майбутнього. Сім’я бахаї була і є зобов’язана навчати та виховувати своїх дітей віком від восьми до дев’яти років різним релігіям. Такий досвід був для мене дуже цінним. Вже в дитинстві я постійно бачив перед собою єдність в різноманітті, а пізніше, я міг включати її в свою терапевтичну роботу. Проте, у багатьох людей на європейському заході переважає “дискомфорт в культурі”: вони однобічні, ворожі до людей, налякані холодною наукою, розчаровані в громадянській політиці та економіці та не бачать в традиційній релігії та світоглядній системі інтелектуальну батьківщину. Їм залишається тільки заглибитися в собі та знайти нові орієнтири.

Дванадцять принципів світової релігії Бахаї:

1        Все людство потрібно розглядати як єдине ціле.
2        Всі люди повинні постійно шукати істину.
3        Усі релігії мають спільну основу.
4        Релігія повинна бути основою єдності та злагоди серед людей.
5        Релігія повинна бути в гармонії з наукою та розумом.
6        Чоловіки та жінки мають рівні права.
7        Потрібно відкинути забобони будь-якого характеру.
8        Потрібно досягти миру у всьому світі.
9        Обидві статі повинні отримати найкращу духовну освіту та виховання.
10    Соціальні питання мають бути вирішені.
11    Потрібно створити єдину мову та єдину писемність для всіх народів поряд з їхньою рідною мовою.
12    Потрібно установити світовий арбітражний суд.

Ці роздуми привели мене до того, що людину потрібно розглядати – навіть в психотерапії  – не як окрему особу, а крізь призму її міжособистісних відносин та приймаючи до уваги її “транскультурну ситуацію”, яка робить людину такою, якою вона є.

“Надія підштовхує людей кожного дня до нової творчості”. Східна мудрість

Питання сенсу та образу людини

Якби я був фізиком, політологом чи теологом, я, мабуть, мав би дещо інший підхід, хоча мета була б та сама. Одна з моїх особистих передумов, яку я далі більш детально спробую визначити, належить тим не менше до вихідної точки психотерапії.

Мій шлях, на якому я зайнявся питанням про сенс життя, завжди веде мене назад до ключової ситуації: зустріч з людьми. Більша частина того, що я хотів би повідомити читачу, стосується мого досвіду спілкування в якості психіатра, психотерапевта чи керівника психотерапевтичних семінарів протягом останніх 44 років із людьми, які зіткнулися із проблемою відсутності сенсу.

Ми можемо не розуміти смерть, ми можемо тільки здогадуватися, що над усім тим, що відбувається в житті людини, панує вища сила, яка нам недоступна. І наша задача полягає в тому, щоб знайти відповідь на питання: в чому сенс і цінність твого життя?

Запитання: який сенс має моє життя невдовзі змінюється на питання про інші сфери, в яких розгортається життя: який сенс в моїй професії, в моєму партнерстві, в моїй сім’ї, в моїй хворобі і т.д.? Відчуття відсутності сенсу може стати смертельною небезпекою, і навпаки, відчуття наповненості сенсом забезпечує щастя та задоволення. Знайти відповіді на всі ці питання складно; тим більше в епоху, коли раніше визнані загальнолюдські образи повністю піддаються сумніву.

Це стало мені зрозумілим передусім на прикладі психотерапії. Оскільки ставлення до питання сенсу залежать від особистості терапевта, його терапевтичних знань, а також від суспільства, в якому він проводить своє лікування. Протягом своєї багаторічної практики лікаря і психотерапевта, я постійно помічав, що симптоми, які людина характеризує як хворобу, завжди мають сенс: за фізичними недугами часто ховаються професійні проблеми, а за ними партнерські чи сімейні труднощі. З усіма цими питаннями тісно пов’язане питання майбутнього: здорового, професійного, суспільного майбутнього та майбутнього, яке є втіленням сенсу буття та розкривається менше за допомогою суворих наукових даних, ніж через віру в широкому значенні. Це є місцем напружених взаємин між відсутністю та сповненістю сенсу, надією та безнадійністю, оптимізмом та песимізмом, довірою та сумнівом, безпорадністю та розрадою, між витривалістю та зміною.

В одному вседержавному дослідженні релігійних звичаїв американських лікарів, науковці виявили, що саме психіатри є найменш релігійними. “На відміну від них, домашні лікарі дуже побожні” – пишуть Фар Курлін та його колеги з чикаґського університету в фаховому журналі “Послуги психіатрії”.

Опитування визначило, що більшість лікарів є католиками чи протестантами. Дослідники зазначили, що віра також впливає на лікування пацієнтів. Відтак, побожні лікарі, особливо протестанти, рідше передають своїх пацієнтів психіатрам. Частіше всього вони направляють пацієнтів з душевними проблемами до священиків або духовних наставників.

Чому серед психіатрів така висока частка нерелігійних лікарів, дослідники можуть тільки припускати: “Щось в психіатрії – можливо, історичний зв’язок із психоаналізом та антирелігійними поглядами попередніх аналітиків, таких як Зіґмунд Фройд – здається, cтримувало релігійних студентів медиків бути активними в цій сфері” – каже автор дослідження Курлін (ЗЕРКАЛО ОНЛАЙН 2007).

 Приклади різних медичних понять, деяких уявлень про хворобу та способів поведінки в різних культурах з мого транскультурного досвіду:

Характеристика/ концепція

Захід

Схід

Хвороба Якщо хтось захворів, то він потребує спокою. Декілька людей провідують його. Ці візити сприймаються як соціальний контроль. Якщо тут хтось захворів, то його ліжко ставиться у вітальню, наприклад при переломі ноги. Хворий стає центром уваги, його відвідують численні члени сім’ї, родичі та друзі. Відсутність відвідувачів сприймається як образа та брак співчуття.
Смерть “Ми просимо утриматись від відвідин для вираження співчуття”. “Я повинен самостійно справитися зі своєю долею”. “Тепер я маю сам пережити свій біль”. Від 8 до 40 днів всі родичі, знайомі та інші близькі люди відвідують близьких родичів померлого, надаючи їм почуття захищеності. “Розділене горе – половина горя”.
Скорбота Коли помирає людина, про близьку смерть якої вже знали, то ця подія не є такою вражаючою, ніж коли смерть несподівано вириває людину з життя. “Ми хотіли ще так багато зробити разом, а тепер він мертвий”. “Вона померла такою молодою”. Тут проводяться траурні ритуали з бурхливими вибухами скорботи.   Людина, яка оплакує, б’є себе кулаками, вириває на собі волосся, дорікає Богу та людям, ридає на або біля ліжка померлого, її підтримують жінки-плачівниці.
Страждання (біль) Людина, яка страждає, в більшості випадків, є одинокою, тому що вона хоче самостійно вирішити свою проблему, оскільки інші не мають на неї часу чи кажуть, що “вона повинна сама впоратись”. Крім того, людина, яка страждає, часто зазнає почуття невизнання, не сприйняття та зловтіхи. Людину, яка страждає, незалежно від того чи це матеріальні труднощі, чи психічні або фізичні страждання, включають в соціальне коло великої родини. Відповідальність розділяється колективно. Це дає людині певний емоційний захист.
Привітання “Як Ваші справи?” “Дякую добре. А як Ваші справи?” На Заході власне “Я” є центром ідентичності. Припускається, що якщо “Я” в порядку, то і з родиною та роботою все гаразд. “Як Ваші справи? Як справи у Вашої сім’ї?” Східна концепція фокусується на іншому: якщо в моїй сім’ї все в порядку, то і в мене все добре. Сім’я – Ми – є частиною ідентичності людини та  її самоцінності.

Я не мав на меті довести, що одна культура краща за іншу, а хотів показати, що представники різних культур можуть вчитись розуміти один одного (відносність цінностей).

Мій досвід щодо втрати та випадків смерті

Сигнали Ангела Смерті

Чоловік заключив дружбу з Ангелом Смерті. Одного дня він звернувся до Ангела Смерті: “Ти найуспішніший в усі часи: куди б ти не йшов, ти завжди приходиш до мети. В мене є до тебе прохання: повідом мене завчасно про свій прихід”. Ангел Смерті погодився. Одного дня він прийшов до свого друга і сказав: “Завтра я тебе заберу”. “Ти не можеш бути таким несерйозним,” – каже чоловік – “ти ж мені обіцяв, що повідомиш мене завчасно”. На це Ангел Смерті відповів: “Я подавав тобі сигнали багато разів, але ти ніколи не розумів моїх знаків: коли помер твій батько, ти не зміг розтлумачити це. Коли померла твоя мати, ти також не прислухався до цього послання. Коли я забрав твого зятя, твого сусіда і твого друга один за одним, ти також заплющив на це очі. Ходи завтра зі мною”. Наступного дня, коли Ангел забрав свого друга і повів на небо, він показав йому юрби померлих людей, які голосно кричали: “Чому ти не повідомив нас вчасно? Ми б могли ще так багато зробити!” – “Тепер ти бачиш,” – мовив Ангел Смерті – “як люди ставляться до моїх попереджень”. (з Н. Пезешкіан: Психосоматика і позитивна психотерапія)

Втрата мого діда

У 5-ти річному віці я побачив як мій батько поводив себе після втрати свого батька. Мій дід жив в іншому місті, після його смерті мій батько днями сидів у нас вдома та читав молитву і медитаційні тексти Бахаї та інші релігійні тексти і при цьому багато плакав. День і ніч приходили родичі, друзі та колеги мого батька. Вони розмовляли один з одним, розповідали історії пов’язані з гумором.

Це був мій перший досвід втрати близької людини і того, як конструктивно і позитивно виконується скорботна робота. Я також згадую як нас дітьми брали на похорони, коли хтось помирав з сім’ї чи товариства Бахаї. Це були великі події на яких були присутні 100-300 людей. Після цього гостей зустрічали вдома та читали доповіді про сенс життя і про померлого. Гостей великодушно пригощали, особливо гарно частували дітей.

Втрата моєї матері

“Дякуючи дитинству,  сповненому любові, можливо  витримати холоднечу навколишнього світу ще впродовж половини життя.” Жан Поль Сартр

Я безкінечно вдячний своїй матері. Вона подарувала мені свою безмежну любов.

Вміння любити було її сильною стороною. Образ моєї матері глибоко закарбувався в мою душу. Протягом усього мого життя вона була постійною супутницею моїх спогадів. В атмосфері повній любові та завжди оптимістично налаштованої матері, мені передалася надія на все життя. Раптова смерть матері навесні 1950 року стала підставою для  інтенсивних роздумів над питаннями життя і смерті та життя після смерті. Трагічна та сумна історія розпочалась 2-го квітня 1950 року. Це було весняне персидське народне свято – Зінсдаг Бедар. Сім’я збиралася поснідати, батько готував у самоварі чай і запалив під ним вогонь. Це була одна з найприємніших і найспокійніших годин дня. Я мав намір пізніше піти на пікнік. Мати була на 9-му місяці вагітності. Коли я прощався, то сказав жартома: “Я куплю малюку гарні речі.” Мати заперечила сумним голосом: “Не прикладай зусиль, я не переживу пологи.” Пізніше я розповідав своїй родині: “Коли я був із своїми друзями на пікніку, зі мною сталося щось дивне. Вперше в житті в мене з’явилось надприроднє відчуття. Я щойно був заглиблений у бесіду, аж раптом в моїй голові промайнула думка: “Мені потрібно додому!” В мене було відчуття, наче мені в серце встромили ножа. Різні думки обрушувались на мене. Я закричав: “Я мушу додому!” і побіг. Коли я прийшов додому, то вже був пізній час після полудня. Раптово мене оточили декілька сусідів та родичів. Я посміхнувся їм. Мене схопили під руки і завели в кімнату. Ніхто не сказав ні слова. Мене охопив жах, коли я побачив глибокий сум на їх обличчях. Вони заплакали. Я зрозумів що сталося – моя мати померла. Коли почались пологові потуги, мою маму повезли в лікарню. По дорозі вона втратила багато крові і вже нічого не могло врятувати її та дитину.

Я виявив наскільки важливою є роль люблячої матері і як тужать протягом всього життя за мамою, яка занадто рано померла, особливо, якщо цю подію не опрацювати.

Смерть мого батька

“Смерть згорнула його килим життя і винесла” Східний фразеологізм

Моя остання зустріч з батьком відбулася 1981 року. Мій батько був у Візбадені через операцію на очі. Власне, друга операція повинна була слідувати через декілька місяців. Мій батько повернувся до Ірану, щоб владнати деякі справи та підготуватися до наступної операції. Проте доля вирішила інакше. Він не отримав дозволу на виїзд від влади через те, що він належав до віри Бахаї. Усі старання виявились марними. Для членів родини, які мешкали в Німеччині, було небезпечно їхати до Персії. Так пройшло багато років, а спілкування було можливим тільки по телефону. Я пригадую про довгий переліт із США до Сан Пауло, куди я летів на доповідь. Після прибуття у велике бразильське місто, я відчув стан глибокого виснаження. Незважаючи на це, мені потрібно було зібратись силами, щоб зорієнтуватись на чужій місцевості. В той час, коли я намагався зорієнтуватись, моя дружина, яка супроводжувала мене, зателефонувала синам у Візбаден. Таким чином, вона дізналася, що Йозеф Пезешкіан помер. В Ігуасу, на кордоні трьох країн (Болівія, Бразилія, Параґвай), ми обоє попрощалися з моїм батьком за допомогою молитов та медитацій.

Ці події та переживання спонукали мене не зводити очей із смерті протягом життя та брати її до уваги в терапії та консультаціях.  Ми проводимо в усьому світі семінари від нашої академії із 5-ти рівневою траурною роботою, які мають великий успіх в різних культурах. Крім того, мені стало ясно, наскільки важливо залучати дітей до похоронів, коли хтось з сім’ї помирає. Діти дуже рано (від 3-х років) можуть навчатися трауру, а також поваги по відношенню до померлих, переживати остаточне прощання та пов’язані з цим почуття. Близькі люди повинні мати можливість дати пояснення на запитання дітей.

Не зводити очей із смерті протягом життя

Відповідно чотирьом якостям життя та чотирьом формам опрацювання конфліктів, розрізняють чотири основні форми страхів та депресій, які зводяться до чотирьох механізмів втечі (у хворобу, в роботу, в самотність та у фантазію).

ТІЛО/ВІДЧУТТЯ 

Фактори ризику

Психосоматичні розлади

Життєві тривоги

ФАНТАЗІЯ/МАЙБУТНЄ 

Надія – безнадійність

Перешкоди в здатності фантазувати

Безпомічність та страхи

ДІЛО/ДОСЯГНЕННЯ 

Занижені або завищені вимоги до роботи

Відсутність альтернатив

Стрес – агресія

Страх відмови

КОНТАКТ 

Соціальна ізольованість

Соціальні тривоги

Перешкоди

Депресії

Основні форми страхів, депресій та траурних переживань

Екзистенційні страхи та безнадійність

Ми вчимось обходитись з проблемами та конфліктами по-різному. Це залежить від того, як ми дивимось на проблему та як розуміємо і оцінюємо її. Це зумовлене концепцією, світоглядом, життєвою філософією, етикою, мораллю та відповідними релігійними цінностями в широкому значенні, які ми набули. Наприклад, коли помирає моя мати, то моя реакція залежить від того, як я ставлюся до помирання і смерті та як я навчився з цим поводитись: чи я сприймаю смерть як подальший розвиток, чи як знищення. Коли я не бачу ніякого сенсу в цій смерті, то я стаю малодушним і в мене немає надії. Відсутність альтернатив веде до відсутності перспектив у майбутньому. Звідси можуть виникнути екзистенційні страхи.

Соціальні страхи та депресія

Я стаю соціально стійким чи ізольованим, в залежності від того, чи я навчився говорити про свою проблему з іншими людьми, або, на мою думку, я повинен справлятися з проблемами самостійно; чи дозволено в моїй культурі відкрито обговорювати цю тему, або вона є забороненою.

Таким чином, коли помирає моя мати, я можу відчути захищеність завдяки присутності родичів, друзів, знайомих та інших людей згідно девізу: “Розділене горе – половина горя”, чи я можу намагатись пережити горе самостійно і попросити “утриматись від візитів для вираження співчуття” згідно девізу: “Кожен сам має справлятись зі своїм горем”. Хоча з іншої сторони, я можу втекти в контакти (товариство інших людей) і внаслідок цього потрапити в емоційну залежність; а згодом, якщо когось не буде поряд зі мною, я зациклений та виснажений більше не побачу ніякого сенсу в моєму житті.

Страх неспроможності та стрес

В залежності від того, як виражені мої майбутні перспективи (порівн. “екзистенційні страхи”) та моя соціальна прийнятність (порівн. “соціальні страхи”), я більш-менш у стані, коли функції мого розуму осмислено спрямовані на вирішення проблеми та разом з тим служать для контролю дійсності. Центральними функціями актуальних здібностей старанність/ досягнення, а також моєї професійної поведінки є мислення та розум, оскільки тільки вони дають можливість покращити результат. Це впливає на те, чи я задоволений або незадоволений своєю професією, чи я обираю втекти в роботу або втекти від вимог досягнення результату, або навпаки.

Наприклад, опрацювання смерті моєї матері залежить від того, чи я ототожнюю себе із своєю професією та чи я бачу  або ж не бачу в ній сенс.

Вітальні страхи та фактори ризику

Опрацювання екзистенційних страхів, соціальних страхів та страхів неспроможності залежить з однієї сторони від моєї фізичної будови тіла, а з іншої сторони від відчуття свого Я -Тіла, від того як я сприймаю своє тіло і як я відношусь до нього (естетика, спорт/рух, харчування, ритм сну та прокидання, сексуальність, тілесний контакт, поведінка під час хвороби).

Результат мого дослідження смерті та трауру в різних культура 

Той, хто залишився в живих у стані сильної жалобної реакції намагається не визнавати смерть близької людини, хоче це приховати чи відмінити. Якщо нормальна траурна робота протягом певного часу завершується, то ненормальна (хвороблива) траурна реакція стає своєрідним самокатуванням, яке призводить до повного виснаження.

Смерть – наша спільна доля. Вона станеться і зустріне всіх нас. Це так само визначено, як і наше народження. Народження та смерть, отже, події визначені долею. Наше відношення до смерті відноситься до обумовленої долі та визначається нашим вихованням, нашим досвідом і нашим культурним середовищем. Усі релігії, наскільки б різними вони не були, пов’язані з тайною нашого походження – а отже із творінням, таким як народження, із тайною добра і зла, із стражданням та справедливістю, як тайною нашого власного майбутнього – а отже зі смертю та питанням про життя після смерті.

На сьогоднішній день ми вдавано всемогутні, не в останню чергу завдяки досконалим технічним можливостям. Техніка функціонує натиском кнопки. Щось подібне очікує сьогодні людина від медицини у випадку захворювання. У вихованні надмірний акцент робиться на самостійність, а хвороби ледь переносяться.

Хто суспільно не функціонує, хто хворий чи інвалід, той живе на межі суспільства і часто самостійно покидає суспільне середовище. Тема смерті не є більше складовою частиною нашого щоденного життя. ЇЇ дуже просто відсторонили.

Саме тому виникають перебільшений страх смерті, криза світогляду, екзистенційні страхи і втеча в досягнення, спорт та хворобу. Наскільки різними можуть бути люди, настільки різними може бути  їхня реакція, коли вони довідуються, що час їхнього життя видимо обмежений. Деякі з них можуть справлятися належним чином із почуттями страху, гніву та депресії, які в них з’явилися. Врешті вони можуть доживати свої останні дні та тижні із внутрішнім спокоєм. Інші, навпаки, здається не здатні впоратися з цим. Їхня незадоволеність стає сильним емоційним тягарем для родичів, які доглядають їх.

Відповідно до чотирьох якостей життя, страх смерті має чотири виміри:

  • страх болі та страждання;
  • страх втратити роботу та самостійність;
  • страх  розлуки із близькими людьми, пов’язаний із страхом стати тягарем для сім’ї чи родичів;
  • страх перед власним майбутнім.

Кожна культура по-різному відноситься до смерті та трауру. Етнологи встановили, що порівняно саме у найпримітивніших народів ставлення до смерті суттєво складніше і в той же час сприймається як щось звичайне. Це вже вказує на різні типи поведінки під час хвороби і смерті на Сході та Заході.

На смерть наших близьких людей ми реагуємо із жалобою, яка може бути різної інтенсивності та тривалості. В народному вислові говориться про скорботний рік. Кажуть: “Час всі рани лікує”. В цьому мудрому виразі відображається загальний досвід того, що час трауру поділяється на різні стадії. Старі звичаї полегшують ставлення до помирання. Вони важливі для опрацювання скорботи.

Повідомлення про смерть в газетах свідчать про те, що людям важко обходитись зі смертю. Коли близькі родичі, які оплакують покійного, говорять про його смерть, вони кажуть, що померлий “покоїться з миром”, “повернувся додому”, “звільнився від страждань” чи “несподівано покинув світ”. У той час, коли більшість людей помирають в лікарнях, або навіть вдома самотньо чи в присутності найближчих родичів, навряд чи хто-небудь дізнається про те, що смерть є частиною життя.

Думка про власну смерть, в основному, придушується або витісняється. Також, часто просять утриматися від висловлювання співчуття при втраті близької людини. Необхідні формальності та підготовку до похоронів улагоджує фірма ритуальних послуг. Таким чином, навряд чи залишилося місце для традиційних звичаїв, які раніше відігравали важливу роль в опрацюванні скорботи та смутку.

Вчіться розрізняти смерть як долю і ставлення до смерті, яке залежить від виховання, досвіду, культурного оточення, світогляду та релігії.

Розлади та конфлікти

Страх смерті, неуважність, криза світогляду, побоювання захворіти, негативізм, нігілістичні ідеї, песимізм, перебільшений оптимізм, екзистенційний страх, завищені/занижені вимоги, невпевненість, втеча в майбутнє, робота як мета життя, схильність придушувати свої почуття, аскетизм, засмученість, поганий настрій.

До уваги

Смерть, так само як і народження – це неминуча, визначена доля. Однак, відношення до смерті зумовлене вихованням та досвідом, які людина набула стосовно цієї теми. Відношення до смерті належить до умовної долі. Страх смерті – диференційоване явище, яке пов’язане з 4-ма якостями життя та психосоціальними нормами (актуальними здібностями, такими як віра, надія, справедливість, довіра, заощадливість), а також з відношенням до минулого, теперішнього і майбутнього. Вчись розрізняти смерть та відношення до смерті.

Випадок для прикладу

“Після своєї смерті, мій чоловік залишив мені свою фірму і пов’язані з нею клопоти!”

58-річна ділова жінка з депресією та станом тривожності після втрати чоловіка, на підґрунті кризи ідентичності. В основі лежать конфлікти, які стосуються таких сфер як: заощадливість, точність, порядок, чесність та надія, віра, довіра, впевненість і сумнів. “Я повністю пригнічена і в мене сильна депресія. Вночі я не можу заснути, а коли я все таки засинаю, то через одну або дві години я знову прокидаюсь і кричу, сповнена страхом від того, що не знаю, де я. І тільки після того як я знаходжу вмикач світла, я можу знову поступово заспокоїтись. Я почуваюсь, ніби в мене голова розривається від усього. Я часто дуже роздратована.

Труднощі почалися два роки тому, коли мій чоловік помер від серцевого нападу. Він був повністю виснажений роботою і всі фінансові негаразди своєї фірми приймав  до серця у прямому сенсі слова. Один співробітник мого чоловіка, якому він дуже довіряв, не належним чином вів бухгалтерію, що призвело до проблем із податковою службою. Потім неодноразово почали зникати товари. Мій чоловік просто не міг цього витримати. Після своєї смерті, він залишив мені фірму та пов’язані з нею клопоти. Я не знаю кому я можу довірити ведення справ. Я нікому не довіряю, і собі теж, тому що я ніколи не вчилася цьому і тепер я не можу з цим впоратись. Думка про те, що наша фірма поступово, але неодмінно збанкрутує через моє незнання, приводить мене до відчаю. Я ставлю своє життя під питання. Я просто більше не знаю чого я живу.”

Криза ідентичності в даному випадку стосується проблеми ідентичності всесвіту з точки зору життєвих цілей, а також кризи ідентичності людини (відсутність розподілу енергії по 4-ом сферам життя) та ідентичності щоденного життя у значенні відсутності стратегії вирішення конфліктів.

Пацієнтка спробувала тепер самостійно, за допомогою цитованої вище притчі (Сигнали Ангела Смерті), пізнати своє оточення, свого померлого партнера, інших людей та саму себе. Це було для неї шляхом до відкриття досі незнайомої місцевості. Пацієнтка деякий час мовчала і потім задумливо мовила: “Я думаю, що ця притча насправді відноситься до мене”. З цього моменту став можливий конструктивний, конфлікт-центрований підхід до таких психосоціальних норм як заощадливість та справедливість.

Хід терапії

Лікування проходило в рамках п’яти-крокової психотерапії. Я пояснив їй нейрофізіологічні зв’язки і безпосередність смерті. Пацієнтка, здавалося, розуміла і знала в якому напрямку рухається терапія. Вона усвідомила, наскільки важливе значення має обговорення смерті. Після того як вона навчилася розрізняти “умовну долю” – відношення до смерті та втрати і “визначену долю”, тобто саму смерть, я зміг спитати її, якою вона уявляє свою власну смерть. Я назвав їй такі хвороби як інсульт чи серцевий напад, рак чи розсіяний склероз. Пацієнтка не очікувала такого питання. Спочатку вона була приголомшена, але потім проявила зацікавленість.

До наступного візиту вона підготувала список із 15-ти захворювань і описала своє ставлення до кожної хвороби, яка призводить до смерті. Нарешті, вона прийшла до висновку, що вона не може сама визначити, як вона хоче померти, і що вона хоче це залишити на розсуд вищих сил. Оскільки вона сприймала втрату внаслідок смерті як несправедливість, то були обговорені та опрацьовані актуальні здібності “справедливість” і “віра” відносно теми смерті. Крім того, вона отримала легко діючі антидепресанти. Відомі вислови про смерть і про життя після смерті лауреатів нобелівської премії служили посередниками між терапевтом та пацієнтом. ЇЇ проблеми з контактами також були опрацьовані. Через своє перебільшене акцентування на порядку, вона мала небагато контактів. Після 25-ти зустрічей, вона була спроможна сформулювати цілі на наступні 3-5 днів, наступні тижні, місяці, і навіть роки та усвідомити сенс свого захворювання: “Краще жити осмислено, служити і померти, ніж жити довго, сповненою страху і віддаленою від Ангела Смерті”. Ставлення до смерті, хоч і розбіжне, але може підлягати процесу навчання. Суттєвою метою було змінити страх смерті на шанобливе ставлення до смерті, на пошану, яку проявляли до неї люди попередніх століть.

Чотири способи реакції на скорботу, на які я звернув увагу в своєму житті та в рамках лікування і консультування 

Існують чотири можливості опрацювання конфліктів, чотири стадії трауру. Ці стадії плавно переходять одна в одну. Не для кожного пацієнта вони мають однакову вагомість. Проте, ці стадії повинні допомогти краще зрозуміти пацієнта та його реакції.

Стадія заперечення

Пацієнти потребують посиленої підтримки, коли вони дізнаються, що вони мають невиліковну хворобу і що смерть чекає на них у не надто віддаленому майбутньому. Сильне емоційне обмірковування смерті супроводжується страхом перед помиранням. Нерідкі випадки, коли смертельно хворі заперечують важкість захворювання. Вони почуваються безнадійними та сприймають життя, як щось марне.

Гнів та роздратування

Під час другої фази з’являються почуття гніву та образи: “Чому саме я?”, “Чим я це заслужив?”, “Що я зробив не так?”. Пацієнт розвиває справжню агресію, навіть лють по відношенню до інших людей, які є здоровими. Деякі пацієнти на даній стадії відокремлюють себе від Бога та створення.

Самотність та докори сумління

Протягом третьої стадії пацієнти стикаються із почуттями самотності та провини. В цей момент може з’явитися депресія.

Несамовито сильна скорбота

На четвертій стадії пацієнт усіма силами оплакує всі попередні втрати: йому жаль за те, що він зробив, а особливо, за те, що він не зробив. Йому жаль за ті помилки, які він допустив. Він сумує за майбутнім своєї роботи та сім’ї. Його цікавить питання, як буде далі без нього. Пацієнт на цій стадії намагається прийняти свою долю. Згідно моделі позитивної психотерапії, існують чотири сфери, які кожна людина використовує для вирішення конфліктів. Під час спілкування із помираючою людиною важливими є наступні аспекти:

  • фізичні недуги пацієнта;
  • вік пацієнта;
  • відношення до сім’ї та її майбутнього;
  • вияснення фінансового забезпечення;
  • власний досвід поводження відносно помирання;
  • релігійні уявлення та вірування.

Примітка 

Родичі померлого спочатку не бажають визнати смерть їхньої близької людини. Вони намагаються змінити це, або навіть заперечити. Нормальний траурний період через певний час завершується, а ненормальна траурна реакція може продовжуватися до виснаження.

Наскільки відкрито Ви спілкуєтеся на цю тему у Вашій сім’ї та оточенні?

Мої фантазії про моє завершення та мої сподівання, які я покладаю на мою родину – Я ставлю собі та іншим наступні питання для розтлумачення смерті:

  • Чи склали Ви вже заповіт? Матеріально, психологічно і розумово, духовно (2-3 сторінки); “Що я хочу повідомити тим, хто потім читатиме його?”.
  • Ходити час від часу на похорони та кладовище.
  • Вшанування пам’яті з розумової сторони, через розповіді присутніх про власні втрати та з соціальної, товариської сторони.
  • Як Ви ставитеся до втрат за межами сім’ї та кола знайомих (світова криза, війна, забобони)?
  • Чому може навчити Вас ця подія, як в майбутньому Ви можете привести в баланс Ваші чотири сфери якості життя?
  • Які Ваші життєві цілі:
    • на час, що залишився;
    • на наступні 12 місяців;
    • на наступні 5 років;
    • на решту Вашого життя?
  • Що б Ви зробили, якби Вам залишилось жити тільки дев’ять місяців?
  • Що має бути в останньому розділі Вашої книги?
  • Рекомендовані книги (бібліотерапія).
  • Які думки виникають у Вас щодо цих питань?
  • Які Ви маєте прагнення стосовно майбутнього, сім’ї, країни, людства?

Картка пам’яті

В останні роки, у зв’язку із частими втратами членів родини та колег, я склав список із приблизно 30 померлих, а також великих катастроф у світі, таких, як наприклад, недавній землетрус в Гаїті. Тепер, якщо виникають проблеми, я перечитую цей список до початку роботи по п’ятикроковій моделі, в рамках першого кроку я роздумовую над різними обставинами, поєднуючи це з молитвами та медитаціями, а вже потім продовжую опрацювання конфлікту. Мета цієї картки – відносність моїх власних проблем. Остання сорочка не має кишень.

Інші вислови та життєві мудрості 

“Для любові притаманне те, що людину шукають там, де вона є, а не там, де хочеться, щоб вона була.” (А. Кьолш)

“Спогади – це єдиний рай, з якого нас не можуть вигнати.” (Жан Поль Сартр)

“Досвід – це пам’ять, за яку потрібно дорого заплатити.” (Вернер Краус)

“Смерть – це нещастя не для того, хто помер, а для того, хто продовжує жити.” (Карл Маркс)

“Життя забуває багатьох, а смерть – нікого.” (Ганс Герман Керстен)

“Добре в людині тоді викопуюють, коли її закопують.” (Ґергард Уленбрук)

“Вічна ілюзія того, що життя попереду! Життя завжди позаду.” (Вілгелм Раабе)

“Розмірковуючи над своєю смертю – лише помираєш. Але зі смертю іншого потрібно жити.” (Маша Калеко)

“Робота над питанням сенсу тісно пов’язана з образом терапевта, його терапевтичними знаннями та з суспільством, в якому він проводить лікування.” (Позитивна психотерапія проф. докт. Н. Пезешкіана)

Думки та цитати науковців та лауреатів Нобелівської премії, які допомогли мені в опрацюванні втрати і скорботи та які я використовую в рамках терапії та консультування: 

“Чудовий устрій та гармонія всесвіту могли утворитися тільки за планом всезнаючого і всемогутнього Творця. Це є та залишається моїм останнім і найвищим пізнанням.” (Ісаак Ньютон)

“… найбільше шанування і захоплення всіма інженерами, особливо, найбільшим з них: Богом!” (Томас Алва Едісон)

“Чим більше поширюється область науки, тим більш багаточисельним та незаперечним є доказ вічного існування творчої і всемогутньої мудрості.” (Фрідріх Вілгелм Гершел)

“Молитися – не більший сором, ніж пити і дихати. Людина потребує Бога, як воду та кисень.”(Алексіс Каррел)

“Немає істинного мистецтва лікування без світогляду смиренного зв’язку з Богом. З цієї смиренності зростає могутня сила, яку ми повинні мати для того, щоб бути спроможним виконати свою роботу…” (Ернст Фердінанд Зауербрух)

“Не має значення, що думає світ про релігійний досвід; той, хто його має, володіє великим скарбом, який для нього є джерелом життя, сенсу і краси та який дає світові та людству нове сяйво. Де критерій, який дозволив би сказати, що … такий досвід не є дійсним, а просто ілюзія.” (Карл Ґустав Юнґ)

“В кожному справжньому досліднику Природи повинна бути своєрідна релігійна пошана, так як він не може собі уявити, що надзвичайно тонкий зв’язок, який він помітив, був вперше виявлений ним. В незбагненному Всесвіті проявляється безмежний вищий задум.

Загальноприйняте уявлення, що я – атеїст, ґрунтується на великій помилці. Той, хто вичитав це в моїх наукових теоріях, нічого в них не зрозумів.”  (Алберт Ейнштейн)

“Понад усім стоїть слава Бога, котрий створив великий Всесвіт, який з глибокою пошаною, людина та її наука день за днем намагається все більше збагнути та дослідити. (…) Тільки оновлена віра в Бога може викликати зміни, які можуть врятувати наш світ від катастрофи. Наука та релігія при цьому є рідними сестрами, а не протилежностями.” (Вернгер фон Браун)

Культурний та релігійний зміст, який на мене вплинув 

О сине Всевишнього!

Я зробив для тебе Смерть посланником радості. Чому ти сумуєш? Я створив Світло, щоб освітити тебе. Чому ти ховаєшся від нього?

О сине Буття!

Перевіряй себе щодня, до того, як будеш притянутий до відповідальності. Тому що смерть приходить несподівано. І тоді ти будеш вимушений понести відповідальність за свої вчинки.

О сине Духа!

Я створив тебе благородним, проте ти сам себе принижуєш, тому підійми себе до того, яким ти був створений.

Я молю Бога, щоб божественне Світло, про яке йде мова у дванадцятій главі Євангелія від Іоанна, завжди могло світити тобі, щоб ти постійно ходив у Світлі. Людське життя – коротке і швидко наближається до свого завершення. Тому, ми повинні цінувати кожен подих свого життя і прагнути до того, що веде до вічного блаженства.

(З Національної Духовної Асамблеї Бахаї США (Видання): Божественне  Мистецтво Життя)

Розвиток душі після смерті

“З того моменту, коли душа покидає тіло і потрапляє в небесний Світ, починається її духовний розвиток, і цей розвиток є наближенням до Бога. У фізичному створенні відбувається розвиток від одного рівня вдосконалення до іншого. Мінерал, під час свого мінерального вдосконалення, переходить в рослину, рослина, під час свого мінерального вдосконалення, переходить у тваринний світ і далі у світ людей. Цей світ повний видимого протиріччя: у кожному царстві (мінеральному, рослинному чи тваринному) існує життя на своєму рівні, і хоча Земля, у порівнянні з життям людей здається мертвою, вона також живе і має життя, яке відповідає її природі. Тут, у цьому світі, речі живуть та помирають і заново живуть в інших формах життя, проте у світі Духу все зовсім інакше (…)”

Про сенс і мету нашого життя

“Коли Бог створив людину, Його наміром було і залишиться назавжди, надати їй здібність пізнати свого Творця і досягти Його присутності. Усі небесні книги та виявлені відомі писання про Бога засвідчують цю прекрасну ціль і цю найвищу мету у недвозначний спосіб. (…) Якою благородною і прекрасною є все таки людина, коли вона підносить себе до того рівня, на якому вона була створена – і якою підлою та нікчемною, коли закриває свої очі на загальнолюдське добро і витрачає впусту свої дорогоцінні здібності на власні та егоїстичні цілі. Найвище блаженство полягає в тому, щоб зробити щасливими інших! (…)”

“Таким чином, нашим обов’язком в цьому просвітленому столітті є: розглянути характерні особливості божественної релігії, дослідити істину, яка встановить єдність людського роду, і віднайти джерело спільного богослужіння та порозуміння, яке об’єднає людство божественними вузами любові.”

Життя після смерті

Бахаулла каже нам, що життя в тілі є ніщо інше як зародковий стан нашого існування і, що покидання тіла прирівнюється до нового народження, шляхом переходу людського духу у повноцінне, вільніше життя. Він пише:

“Знай істину про те, що душа після її відокремлення від тіла здійснює подальший розвиток, поки не знайде присутність Бога, у стані та положенні, які ні занепад епох та століть, ні заміни та перестановки цього світу не можуть змінити. (…)

Єство душі після смерті не може бути описане, ні повністю і прийнятно виявлене усіма зусиллями людського зору. Пророки та посланці Бога були покликані вниз із єдиною метою – направити людський рід на прямий шлях істини. Метою, яка лежить в основі їхнього Одкровення, є виховувати людей, щоб у час смерті вони могли підійти до престолу Всевишнього у найвищій чистоті і святості та у повному зреченні. Світло, яке ці душі випромінюють, є ознакою розвитку світу та просування його народів. Вони як дріжджі, які окислюють світ буття і формують життєдайну силу, за допомогою якої, очевидно, були зроблені мистецтва та дива світу. Завдяки їм із хмар ллється благословення на людей і Земля приносить свої плоди. Всі речі обов’язково повинні мати причину, рушійну силу, життєдайний принцип. Душі, ці символи зречення, складають найбільшу рушійну силу у Світі буття, і продовжуватимуть робити так. Потойбічний світ настільки відрізняється від цього світу, наскільки цей світ відрізняється від дитини, яка ще перебуває у лоні матері…,”

(З Мотлаґ, Гушідар (Видання): … І до Нього ми повертаємось: Про душу людини, її істинність та її безсмертність.)

Мої заключні роздуми 

Образ людини характеризується не тільки тим, що ми очікуємо від себе та інших, але й тим, чи готові ми визнати свої і чужі здібності та якості. Людина знаходить впевненість і підтримку, переважно, у своєму конкретному, реальному оточенні. У такий спосіб, вона шукатиме самоствердження за допомогою тілесних задоволень, таких як: їжа, напої, сексуальність, сон, спорт, естетика та ін., за допомогою втечі у роботу (“трудоголік”), за допомогою інтенсивних стосунків зі своїм партнером, який має відтак забезпечити її впевненість, яку раніше могла дати ціла культура. Вона шукає самоствердження в контактах із переважно невеликими групами, замикаючись в їхньому колі, шляхом відокремлення та відсторонення себе від інших груп. Існує тенденція на так звані замінники релігії. До молодих релігій належать однобічні схильності до астрології, парапсихології та езотерики, а також “малі замінники релігії”, якими можуть стати кожний однобічний вид переконання, кожна абсолютизована система цінностей.

Релігія, як лікарський засіб, відповідає сутності людини. Однак, вона може мати сенс тільки у тому випадку, коли відповідає вимогам, потребам і очікуванням людей та враховує розвиток (принцип часу), відносність і єдність. Коли релігію неправильно розуміють, то це призводить до порушень, фіксацій, обмеження у розвитку, гальмування інтелектуального опору, і тоді вона безглузда: так Феєрбах називав її замість теології – патологією, Маркс і Енгельс казали, що релігія – це опіум народу, а Фройд описував її у вигляді пародії на страхову компанію. Релігію можна збагнути, як ми вже казали, з точки зору сенсу. Насправді, ми завжди можемо знову помітити, що коли віра, надія та сенс виявляються порушеними, тоді також порушені відношення до релігії та церкви. Це відіграє важливу роль у ряді непорозумінь:

  • Неправильне розуміння: віра – релігія – церква;
  • Неправильне розуміння: визначена та умовна доля;
  • Неправильне розуміння: вроджений – набутий.

Розповідь в настанову: Поки я дихаю, доти я сподіваюсь

Людині, приреченій на смерть дозволили висловити одне побажання перед стратою і гарантували їй, що чекатимуть до тих пір, поки його бажання не буде виконане: “Я бажаю вивчити напам’ять усі книги національної бібліотеки.”

Вы можете следить за комментариями с помощью RSS 2.0-ленты. В можете оставить комментарий, или Трекбэк с вашего сайта.
Оставить комментарий